Обставини склалися так, що в березні 2014 роки мене запросили до військової частини морської піхоти в Феодосії. На той момент наші підрозділи вже були оточені російськими військовими. Моїм завданням було фіксувати події, що відбуваються, щоб залишити військовим фотоматеріали, на які вони зможуть посилатися згодом.
Вже сам шлях до казарми здавався мені сюжетом якогось фільму: блокпости, невідомі люди у військовій формі, план «проникнення» в частину через оточення ... На той момент всі російські ЗМІ рясніли заявами про те, що «російських військ там немає». А в той же самий час наші хлопці перебували в оточенні «зелених чоловічків на зелених БТР». Протягом декількох місяців морпіхи дивилися по ТV про жахи Майдану і військовий переворот на материковій частині України. І тут, не встигнувши оговтатись, були оточені російськими військами.
Я переміщувався від щілини до щілини в паркані, щоб залишитися непоміченим. І, використовуючи довгофокусну техніку, робив свою справу – констатував факт присутності окупантів – російських військ – на території українського Криму. У якийсь момент я усвідомив, що доля подарувала мені шанс створити фото-історію про життя морських піхотинців в останні дні українського Криму. Я жив в одній казармі з морськими піхотинцями і мені пощастило фотографувати життя солдатів!
У цій поїздці було два яскравих моменти, які врізалися в пам'ять на все життя. Перший. Рано вранці до окупантів в гості прийшов місцевий поп з РПЦ і ходив з віником і кадилом. Хрестив святою водою БТР і автомати. Російські автомати і російські БТР.
Другий – коли морпіхи вирішили присвятити мене в морпіхи :)
Ніхто не знав, що буде далі, вище військове керівництво України зайняло вичікувальну позицію, в Криму пройшов референдум і півострів за один день став російським. У підсумку вночі був штурм військової частини, морпіхи загрузились в вантажівки і були вивезені з військової частини, а командира частини і заступника взяли в полон російське ФСБ.
Я встиг вийти з оточення за день до штурму через ділянку забору, що не охоронялася. Тільки тепер розумію, як мені пощастило, що не потрапив в руки ФСБ.
Зараз багато хто з цих хлопців під Маріуполем, охороняють наш спокій. А хтось уже віддав своє життя захищаючи нас.
Error
