Jock Sturges, визначний портретист 21 сторіччя, розповідає історію створення цієї фотографії. Цей текст повністю змінює сприйняття портрета і свідчить про важливість знання літературного рівня (контекста) в розумінні сучасного мистецтва.
Більше, ніж просто картинка: чому ми повинні «читати» фотографію
Багато хто з нас починає свій шлях у фотографії з вивчення діафрагми та композиційних сіток. Проте, як зазначає професор Террі Барретт у своїй фундаментальній праці «Критика фотографій», справжнє розуміння зображення починається там, де закінчується технічний опис і починається літературний рівень або інтерпретація. Якщо ми хочемо не просто споживати візуал, а вести діалог із глядачем, нам варто усвідомити: фотографія — це не лише відображення реальності, а складний «текст», який вимагає критичного прочитання.
Магія формули: Предмет + Форма = Зміст
Для багатьох початківців зміст фотографії тотожний тому, що на ній зображено. Але Барретт пропонує просту, проте геніальну формулу: «предмет + форма = зміст». Сама по собі візуальна інформація про поверхні людей чи об'єктів є лише описовою. Справжній сенс народжується лише тоді, коли форма (ракурс, світло, вибір об'єктива) взаємодіє з предметом. Тільки через цей синтез ми отримуємо повноцінну інтерпретацію — логічний аргумент, який пояснює, про що цей кадр насправді.
Міф про «невинне око»
Ми часто чуємо, що камера не бреше. Проте теоретики мистецтва, зокрема Ернст Гомбріх, наголошують: «невинного ока» не існує. Кожен глядач приносить до знімка свій минулий досвід, знання та культурні коди. Те, що ми бачимо, регулюється не лише кришталиком ока чи сенсором камери, а всім нашим організмом — від мозку до серця. Тому літературний аналіз допомагає фотографу зрозуміти, які саме «кнопки» в голові глядача він натискає своїм візуальним рішенням.
Контекст як архітектор сенсів
Одним із найважливіших уроків Барретта є те, що значення фотографії радикально залежить від контексту, у якому вона представлена. Зовнішній контекст — чи це сторінка в Instagram, стіна музею чи шпальта газети — повністю змінює сприйняття одного й того самого кадру. Навіть звичайний підпис може розвернути зміст зображення на 180 градусів. Без контекстуальної інформації (хто, де, коли та з якою метою зробив фото) глядачеві вкрай важко досягти надійної інтерпретації.
Від опису до відповідального судження
Критика за принципом «мені подобається» є безвідповідальною. Барретт наполягає на чіткій ієрархії: судження передбачає тлумачення, а тлумачення — опис. Ми повинні спочатку зрозуміти, за якими критеріями робота «хоче» бути оціненою: за реалізмом, експресією чи формальною красою ліній. Літературний аналіз дозволяє нам стати красномовнішими у дискусії та допомагає створювати знімки, де намір автора збігається з фінальною реалізацією.
Галереї автора на сайті фотошколи ► Сім'я Jock Sturges • благодійна виставка-аукціон • онлайн • Jock Sturges в Україні • The Leica Project
«В мене є гарна історія. Для початку вам потрібно знати, що селкі — це міфічні водні створіння в ірландському, шотландському та ісландському фольклорі.
У воді вони виглядають як тюлені. Покидаючи воду (Піснь моря), вони скидають тюленячу шкіру, перетворюючись на красиву оголену жінку. Якщо якийсь (не)щасливий чоловік знайде шкіру та сховає її, Селкі обов’язково стане його ідеальною та люблячою дружиною. Але якщо Селкі коли-небудь знайде свою шкуру (вони майже завжди знаходять), вони обов’язково повернуться в море. назавжди. Бідолаха, одурманений коханням, сміливо пливе слідом і тоне. Кожного разу.
Повернемося у теперішнє. S. та її сестра-близнючка S. були наймолодшими у великій ірландській родині. Я робив їх портрети на фоні живоплоту з ожини. Знімав також з групою сім’ї та друзів під їхнім будинком на краю дуже дивної бухти.
Бухта була заселена людьми близько 5000 років тому, мала площу два-три гектари і була майже ідеально круглою з дуже вузьким входом, який майже не допускав циркуляції води з моря. Вода була нерухомим чорним дзеркалом. Я працював близько години, коли раптом кілька дітей помітили, що з’явився тюлень і спостерігає за нами з темної води бухти. Воно прослизнуло під воду й підійшло ще ближче. А потім знову. Ще двічі, щоразу ближче. Діти були зачаровані, оскільки вони наполягали, що бухта — це мертве місце, де нічого не живе. Нічого і ніколи.
Наймолодшого з братів відправили за матір'ю, щоб і вона побачила це диво. Вона спустилася з пагорба, лаючи свого малолітнього сина, якого звинуватила в обмані.
«Я прожив тут усе своє життя, і тут ніколи не було нічого живого, і ти це знаєш. Усі знають. Тобі потрібно припинити розповідати історії, Джей!» Потім вона бачить тюленя, який абсолютно нерухомо спостерігає за нами. Нерухомо, не моргаючи. Гіпнотично глибокі карі очі. Мати зупиняється, хреститься і просить вибачення у сина. «Джей. Мені так шкода, що я сумнівався в тобі. Ісусе, Мати Марія. Іди за бабусею!» Джей повертається на пагорб у поганому настрої – найменші завжди відбувайло.
Трохи згодом вниз чапає Джей зі своєю бабусею, маленькою жінкою з милим обличчям і обережною ходою. Вона ходить з тростиною і повільно. Вона виглядає втомленою. S і S сказали мені, що у них є близько 100 двоюрідних братів і сестер, тож вона має право бути втомленою. Як це було з її дочкою, вона бурчить на малого за його схильність до брехні. Аж ось вона бачить тюленя та зупиняється. Вона знову і знову хреститься і просить вибачення у Джей, який приймає виправдання з похмурим поглядом.
Ми стоїмо в черзі біля краю води, спостерігаючи за тюленем, який все ще нічого не робить, окрім того, як спостерігає за нами. Мені в голову спадає ідея, і я повертаюся до матері й кажу: «Ти думаєш, це Селкі»? Вона робить швидкий крок назад, притуливши руки до рота, і відповідає: «О, ти правий. Бабуся, це Селкі!» і вона розплакалась. Бабуся розвертається й дуже швидко повертається на пагорб, розмахуючи тростиною, і з тріском зникає в будинку. Ми всі обернулися, подивились, як вона йде, розвернулися назад та Селкі вже зникла. Більше ми її не бачили.
Цей знімок був зроблений через кілька хвилин після зникнення тюленя. Тоді крайній захід Ірландії був притулком справжньої невинності. Я жартома запропонував що це Selkie, але ідея була прийнята миттєво як факт. Очі S. широко розпахнуті та напружені від подиву тим, що щойно показало їм життя. І ось тут я, щасливчик, зі своєю камерою.
P.S. Selkies (також пишеться silkies або selchies) — це міфічні істоти, які зустрічаються в ірландському, шотландському та ісландському фольклорі. Кілька ключових речей, які слід знати про них:
- Селкі здатні перетворюватися з тюленя на людину, скидаючи тюленячі шкури. У своїй людській формі селкі виглядають як красиві чоловіки чи жінки.
- Історії часто розповідають про те, як селкі виходять на землю, скидають шкіру та танцюють у людській формі. Якщо людина знаходить і ховає шкіру селькі, селькі не зможе повернутися в море і змушена стати дружиною або чоловіком людини.
- Кажуть, що Селкі – чудове подружжя, але вони завжди прагнуть до моря. Якщо вони знайдуть свою приховану шкуру тюленя, вони негайно повернуться в океан і покинуть свою людську родину.
- У фольклорі Оркнейських і Шетландських островів розповіді про селкі відрізняються тим, що люди, як кажуть, чинили неприємні вчинки, знаходячи та утримуючи жінок-селкі проти їхньої волі. Вважається, що горе і туга полонених жінок-селкі переслідують.
- Діти, народжені від союзу між людиною та селкі, часто мають перетинки на руках і ногах, що свідчить про подвійну спадщину. Вони частково люди, частково селкі. Тож, по суті, селкі — це міфічні тюленя-люди-перемінники, помітні в кельтських народних казках і міфах. Їхні зображення варіюються від охочих, але сумних коханців до неправомірно захоплених істот, які прагнуть моря.
Original text by Jock Sturges.
There is a good story here.
To begin, you need to know that a Selkie is a mythical aquatic creature who lives in Irish mythology. In the water, they take the form of a seal. But, should they quit the water, they will shed their seal skin to reveal a beautiful naked woman. Should some (un)lucky man find the skin and hide it, the Selkie is bound to become his perfect and loving wife. But should the Selkie ever find her skin (they pretty much always do) they are bound to return to the sea, never to return. The poor man, besotted by love, swims bravely after and drowns. Every time.
Back to the present past. S and her twin sister S were second to the youngest in a large Irish family. I was making portraits of them against a blackberry hedge with a group of family and friends below their house on the edge of a very strange cove. Man-made some 5000 years ago, the cove had an area of two or three acres and was almost perfectly round with a very narrow entrance that permitted almost no water circulation from the sea. The water was a reliably motionless black mirror. I'd been working for about an hour when suddenly several of the children noticed that a seal had appeared and was watching us from the cove's dark water. It slipped beneath the water and came up still closer. And then again. Twice more, each time closer. The kids were fascinated as they insisted that the cove was a dead place where nothing lived. Nothing ever. The youngest sibling was sent to fetch the mother so that she could witness this miracle. She came down the hill scolding her young son whom she accused of fibbing. "I've lived here my whole life and there's never been nothing alive down here and you know it. Everyone does. You need to stop telling stories, J!" Then she sees the seal which is holding perfectly still watching us. Not a ripple. Not a blink. Hypnotically deep brown eyes. The mother stops dead and crosses herself and apologizes to her son. "J. I'm so sorry I doubted ye. Jesus, Mother and Mary. Go get granny!" J departs back up the hill in poor humour. The youngest always gets the short end.
In a bit down comes J with his granny, a small woman with a lovely face and a cautious gait. She walks with a cane and slowly. She does look tired. S and S have told me that they have something on the order of well over 100 first cousins so she may be tired as she will. As her daughter had, she is giving J a tongue lashing for his penchant for mistruths when she sees the seal and pulls up short. She crosses herself again and again and apologizes to J who wears his vindication with a scowl.
We're standing in a line at the edge of the water watching the seal which is still doing nothing other than watching us back. It was a moment for holding your breath. But then, mischievious me, an idea pops into my head and I turn to the mother and say, "It's a Selkie, you think"? She takes a quick step back with her hands to her mouth and replies, "Oh, you're right. Granny, It's a Selkie!" she cries. Granny spins about and very quickly heads right back up the hill with her cane flailing away and disappears into the house with a bang. We've all turned to watch her go and when we turn back, the seal is gone. We did not see it again.
This picture was made a few minutes later. There was a real innocence in the far west of Ireland back then. I wasn't serious when I proposed the Selkie but the idea was taken up on the instant as a fact. S's eyes are wide with amazement at what had just visited their lives. And there I was, lucky lad, with me camera.»