Приклад сучасного мистецтва від Andrea Torres Balaguer
1. Що таке фотопроект? Це фотографічне висловлювання, авторське об'єднання фотографій за подібним принципом, що виявляє певну візуальну або сюжетну ідею. У цьому інтерв'ю на запитання відповідає Дмитро Богачук, викладач КШФ, відомий арт-фотограф.
Д.Богачук запрошує вас на 8 лекцій онлайн курса «Фотопроект». Курс корисний тим арт-фотографам, що шукають свій авторський стиль та ефективні ринки для своїх робіт.
2. Навіщо потрібні фотопроекти?
Сьогодні осмислена фото-серія є свідченням серйозності підходу автора та доказом системної роботи автора. Фото-проекти потрібні автору для портфоліо! Проекти оцінюють куратори, видавці, галеристи, так само вони потрібні журі престижних конкурсів не цікаво розглядати поодинокі, не об'єднані змістом фотографії. Так, наприклад, український конкурс від українського видавця Rodovid розглядає проекти у вигляді фотокниги.
3. Я вмію знімати красиво і маю проект про природу. Чому цього замало?
Об'єднання фотографій за принципом теми не може бути проектом. Можливо, це просто фото-серія. У світі мільярд чудових знімків. Кожен може зробити низку хороших знімків. Важливим є авторський вислів та його візуальне втілення, яке не буде просто гарним.
4. З чого почати, щоб авторський проект став відомим?
Впізнаваність вимагатиме тривалих зусиль. Потрібно знайти авторський стиль – щось незмінне. Стиль автоматично стане впізнаваним, але автору необхідно відійти від шаблону краси заради краси. Надзвичайно важливим для розвитку стилю є те, що дивиться автор і на що у своїй фотографії робить акценти. Існують випадки, коли авторський прийом стає точкою кристалізації цілого проекту.
5. Як зрозуміти та розібратися у величезному потоці сучасної фотографії?
Стежити за низкою фото-видань та галерей, фестивалів та конкурсів, які показують справді важливі фото-проекти. Подивіться на експозиції таких конкурсів як:
- Foam Museum & Magazine
- Bird In Flight Prize
- International Photo Award
Для себе я зрозумів, що традиція у фотографії дуже важлива. Якщо ви хочете розібратися в сучасній фотографії, потрібно почати з аналізу того, яка сучасна фотографія буває і якою є її мета.
6. Де у Києві можна побачити гарну сучасну фотографію?
Щороку на ярмарок PhotoKyiv відомі фотогалереї привозять понад 500 робіт від 100 сучасних фотографів.
7. Що цікаво музеям та галереям?
У музеї показують усе саме революційне та оригінальне, пласти культурної спадщини. Все те, що визначає культуру сьогодні і те, що вже стало класикою. Наприклад, роботи Ansel Adams зараз нікому не видадуться революційними, але в 30-ті роки це було саме так. Музеї зацікавлені підтримувати геніальних авторів, які відкривають світові нові сенси. Ось, наприклад, найбільш авторитетна премія – Hasselblad Award.
А галерея – це простір, який показує та продає фотографії. Галереї бувають різного рівня. Якісь із них сміливо можна назвати інституцією.
8. Ви згадали фотогалереї. Розкажіть будь ласка про них. Як в них розібратися?
Розібратися не так складно, як здається. Є галереї найвищого рівня. Це старі гравці на ринку і вони беруть участь у багатьох світових ярмарках, співпрацюють із музеями. Їхні ціни на фотографії в середньому від 10000 до мільйона доларів і вище.
Pace/Macgill, Нью-Йорк
Sprueth Magers, Берлін
Danziger, Нью-Йорк
Larry Gagosian, Нью-Йорк
Camera Work, Берлін
Fraenkel, Сан Франциско
Наступний рівень – ті галереї, які, крім найвідоміших майстрів, показують також молодих авторів. Саме такі галереї відкривають нові таланти.
Howard Greenberg, Нью-Йорк
Michael Hoppen, Лондон
Robert Koch, Сан Франциско
Robert Mann, Нью-Йорк
Flowers, Лондон
Polka, Париж
Camera Obscura, Париж
Valid Photo Барселона
Robert Morat, Берлін
Susanspiritusgallery, Каліфорнія
kahmanngallery, Амстердам
Інші галереї показують менш відомих авторів місцевого значення. Це галереї великих міст та галереї, що продають постери та фотографії з великими тиражами такі як Lumas та Yellowkorner
9. А що показують на фестивалях?
Що стосується фото-фестивалів, то, наприклад, кількох знакових французьких фото-фестивалів показують наймолодшу фотографію. Там пошук нових тем і виразних засобів є надзвичайно важливим. До фестивалів належить і ярмарок Unseen у Амстердамі festival-circulations.com
10. Наведіть будь ласка декілька майстрів сучасного мистецтва, які розмовляють з аудиторією мовою фотопроектів.
Yves Klein. A Hero
Ів Кляйн з особливим блиском використовував театральну, зухвало ексгібіціоністську тактику, за допомогою якої за лічені хвилини публічно писав великі картини. Кляйн продовжував використовувати фарби, полотно та традиційні інструменти живописця, але він, на відміну від класичних живописців, закохався в єдиний колір – у синій.
Абстрактний живопис Кляйна був побудований на автоматизмі та неконтрольованості, і в кожній роботи ви відчуваєте те задоволення від подиву, яке митець, мабуть, відчував у момент завершення полотна. Спадок Ів Кляйна для нас: абстракція, випадковість і автоматизм, монохромність – ці "вітаміни" особливо корисні досвідченим фотографам, над свободою творчості яких часто домінує затверділа звичка.
YAYOI KUSAMA • Фотографка з Японії
Яйой народилася в японському селі у 1929. В 10 років стався перший галюцинаційний напад. Вона бачила нескінченні поля кольорових плям, крапок та сяйва. Але разом с красою видінь назавжди прийшли нудота та депрессивність. Мати сварила її: «Кинь свої дурні малюнки, треба вийти заміж».
Але Яйой була впевнена, що вона зірка. На її щастя, майже випадково, американська художниця Джорджія О'Кіфф помітила її і допомогла втекти в Нью-Йорк в 1956 році…
Вже 70 років Yayoi Kusama малює веселий, агресивний, нервовий, яскравий, позаземний, космічний горошек на всьому що скоряється її волі: на стінах, хлопцях, тваринах, сумках, обличчях, тканинах, полотнах.
Для неї крапки Polka-dots були формою зцілення, а їх повторення було способом заспокоїти свій розум і подолати страх і тривогу. Малювання круглих плям було (як вона сказала) способом «самознищення», способом зникнути в творчості, спроба втечі від суіцидальних думок.
Вона була роботоголіком. Її стилістика була настільки новаторською, що вона передбачила появу руху мінімалізму, і ми можемо розглядати її як міст між абстрактним експресіонізмом і мінімалізмом…
Експресивний мінімалізм, м'які скульптури, дзеркальні «кімнати нескінченності», «кінетичний килим»... Друзі, всі ці відкриття -- свідоцтво того, що Кусама прибулець! Прибулець з неповторним і чистим голосом у мистецтві.
1968 року Кусама навіть виступила пастором на першому «гей-весіллі», створивши власну «Церкву самознищення». Але всі ці веселі відкриття та експерименти не принесли їй бажану славу.
У 1973 році Кусама повернулася до Японії. У 1977 році, після тривалої боротьби з тривогою та галюцинаціями, вона зареєструвалася в психіатричній лікарні в Токіо, і з тих пір живе там. Але це ще не кінець.
У 1989 року несподівано Центр міжнародного сучасного мистецтва в Нью-Йорку попросив організувати ретроспективу мистецтва Yayoi Kusama.
Це відновить її кар'єру - як на міжнародному рівні, так і в Японії. Кусама нарешті досягла всесвітнього успіху, який так довго вислизав з її рук. Кусама – це одинока горошина всесвіту яка прагнула сяяти серед зірок-сестер нескінченності.
Nhu Xuan Hua • Fashion-фотографка з Франції
Нху черпає натхнення у трансформації людського тіла.
«Все в моєму житті завжди повинно бути прямим і чистим. Так мене виховували. Здебільшого я фотографую тіла, але мені подобається бачити в них щось абстрактне чи органічне, щось динамічне в сформованому і незмінному. Найбільше мене приваблює тіло, яке не схоже на тіло. Такі митці, як Ганс Беллмар, Макс Ернст, Бекон, Джакомметі, справді надихають мене. Їхня творчість — це зображення їх прекрасного божевілля, це їх фізичний катарсис»
На запитання про її творчий процес Хуа каже, що вона фокусується на тему або назву, а потім створює список ключових слів, які фактично описують тему проекту. Для створення візуальної чи письмової бази теми потрібно багато досліджень та пошуків в інтернеті.
«Я люблю ізольованість і самотність. Мені це потрібно, щоб мати можливість привести в порядок свої ідеї.»
Koto Bolofo • UK
Чим нас вражає Koto Bolofo у цьому відео-інтерв'ю? Йому вже за 60. Тридцять з них він провів, розвиваючи своє фотографічне око, удосконалюючи свій авторський погляд, докладаючи всіх зусиль в динамічній галузі fashion фотографії – «… ви знаєте, це хамелеон, тенденції там завжди змінюються».
Він помітив, що fashion журнал — це те, що люди зацікавлено перегортають, а потім викидають у смітник. А він хотів робити такі фотографії що би хтось, переглядаючи журнал, подумав про себе: «Я хочу вирвати цю сторінку та зберегти її, можливо повісити на стінку щоб переглядати щодня.
Щоразу, коли я дивлюся на сцену крізь видошукач камери, я дивлюся на готову класичну фотографію, який не потрібен пост-продакшн.»
Його великий прорив стався, коли він обдурив секретарку британського Vogue, імітуючи американський акцент і стверджуючи, що він фотограф із Нью-Йорка. Одягнувшись у чорний костюм, взувши ковбойські чоботи та заявивши, що він із Нью-Йорка, він змусив арт-директора вибігти до нього як пуля. «Я був тут три місяці тому. Невдала спроба! Але тепер я «американський фотограф який прямує до Парижа…» Цього разу вони уважно гортали його портфоліо і доручили зробити 16-сторінковий розворот у Тунісі.
У 2022 він отримав міжнародну премію Lucie Award за досягнення в рекламній фотографії.
VIVIEN SASSEN • голандська фотографка
Жорстке світло, контраст, глибокі тіні, спалахи чистих кольорів, пластичні тіла, сюрреалістичні cюжети, експерименти та пошуки нового – все це Вівєн Сассен. Вона згадує, що на неї більш за всіх вплинули фотографи Нан Голдін та Нобуйоши Араки "люди, які робили миттєві фотографії, дуже особисті EGO документи". А ще її формувало дитинство.
«У дитинстві три роки я прожила у Кенії. Мій батько був лікарем, тому мене завжди цікавило людське тіло. Ми жили поруч з клінікою. Не дивно, що у мене було багато друзів по іграх із поліомієлітом. Я пам’ятаю, як ми часто порівнював наші кінцівки та те, наскільки вони по-різному виглядають. Знаєте, у дитинстві, коли ти внутрішньо все ще пов'язаний з усім світом для тебе майже не існує некрасивого. Тож я вважала скульптуру дитячих, спотворених хворобою, кінцівок інтригуючою і красивою.
«А десь у 13-14 років, я проводила багато часу перед дзеркалом, граючись з викривленням свого тіла, створюючи дивні фігури які вражали мене саму.
Іноді під час фотографування я відчуваю себе більше скульптором, ніж фотографом. Справа в тому, щоб мати певний ракурс і приховувати або показувати частини тіла. Неочікувано, раптово. Ідея полягає в тому, щоб змінити тіло або те, як ми його сприймаємо. Я все життя експериментую з тілом, я бачу тіла як скульптури.
Мене приваблюють зображення, які більше викликають запитання, а не дають відповіді, зображення, що кидають виклик традиційному розумінню краси».
Thirza Schaap • голандська фотографка
Послухайте казкову історію як сміття стало скарбом. Тірза довгий час фотографувала портрети, але зустріч з Пластиковим Океаном / Plastic Ocean змусила її змінити жанр.
Ні. Створити новий: пересічення скульптури зі сміття, фотографії і колористики.
«На пляжах Південної Африки я зіткнулася з жахом врожаю пластику. Спочатку я просто зі сльозами на очах по 3-4 дня збирала сміття вздовж узбережжя. Я почала наповнювати кишені сміттям замість скарбів моря: камінчиків, мушлі, обкатаного скла, коралів. За моїм домом швидко зібралася ціла купа різнокольорового, сяючого сміття самих дивних форм.
Я вважала їх водночас красивими і огидними. Одного разу я знайшла фрісбі, оплетене рибальскою сіткою та молодими наростами коралів. Таке відчуття, ніби була створена НОВА природа, жахлива і прекрасна. Це справді вражає. Я вирішила наслідувати цьому і робити такі ж міні-скульптури своїми руками.
Іноді співавтором моїх скульптур ставала Природа. Я все фотографую на пастельних фонах, в жорсткому світлі в саду. Часто на композиції сідає маленький жучок, муха, опалий листочок. Квіточки я сама вкладаю.
Колись я фотографувала рекламу – це були речі на старті свого життя, тепер я фотографую тіж самі речі. Але для них це вже життя після смерті. Я намагаюся спокусити глядача трохи довше дивитися на фотографії і лише потім зрозуміти, що він дивиться на відходи, які довгий час плавали в океані.
Risaku Suzuki • японський фотограф
Спочатку мені здалося, що в світлинах Sazaki "мало автора". Зрештою стало зрозуміло, що тільки так японець може знімати трансцедентальне цвітіння сакури. Як так? Розчиняючи своє его в піні квітів, яки розквітають, зникають і знов повертаються до буття. Може і з нами так?
Рісаку Судзукі: «У «Сакурі» квіти гілок, що перетинаються, виглядають злитими разом, тому важко відрізнити передній план від заднього. Моя робота про досвід часу. Краса сакур полягає в короткочасності їх цвітіння, тому я повинен поспішити сфотографувати їх блиск і життєву силу. Я фотографую сакуру не як умовний символ японської краси, а як вираження присутності часу.»
